Цільова творча програма

Цільова творча програма "Вічні цінності очима юності"

Викладач: Здрачук А. С.

                                                                                             

Дата	№	Тема заходу
	1	Виховна година «Вічні цінності»
	2	Виховна година «Що означає жити по совісті»
	3	Виховна година «Реліквії мого роду»
	4	Виховна година «Доброта і милосердя»
	5	Виховна година «Чуйність»
	6	Виховна година «Шлях до милосердя»
	7	Стіннівка «Ми пам’ятаємо»
	8	Допомога ветеранам ВВв

ЩО ОЗНАЧАЄ ЖИТИ ПО СОВІСТІ

Мета: пояснити дітям поняття «совість», «сором»; показати на прикладі стародавньої притчі, що означає вислів «чинити по со­вісті»; формувати у дітей прагнення керуватися у житті високими моральними нормами.

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

I.     Організаційний момент

II.   Основна частина

Учитель. Вочевидь, ви не одноразово чули вислови «жити по совісті», «працювати на совість», «судити по совісті», «говори­ти по совісті». Що, на вашу думку, вони означають? Що ж таке совість? На уроці ми з'ясуємо це непросте питання, переконаємо­ся, що совість і сором — це регулятори людської поведінки, що совість взаємопов'язана з відповідальністю людини перед собою. Кожній людині важливо знати думку інших про себе, вона оці­нює свої вчинки очима сторонньої людини, іноді вона відчуває провину, їй буває соромно...

У кожної людини є внутрішній потенціал добра і зла. Кожний учинок, думка є вибором того або іншого. Але, здійснюючи шля­хетні й добрі вчинки, людина може керуватися негативними мо­тивами (бажання зарекомендувати себе з кращого боку, змусити добре говорити про себе, отримати схвалення, подяку, нагороду, підвищити свій авторитет тощо). При цьому людина не перейма­ється високою ідеєю і щирим бажанням допомогти; внутрішньо вона залишається байдужою до проблеми того, кому допомагає. Тому в християнстві найвищу цінність має та доброчинність, яка робиться від чистого серця. Чи завжди ви керуєтеся щирими по­чуттями у своїх шляхетних учинках? Наведіть приклади, коли ваша допомога була щирою.

1. Притча про совість

«Був чудовий літній вечір, місячне сяйво освітлювало стежку, якою йшов чоловік. Замислившись, він не помітив каменя, пере­чепився, упав і боляче забився. Звівся на ноги, подивився на ка­мінь і пішов собі далі.

Через деякий час на стежці з'явився інший чоловік. Насвисту­ючи, він ще здалеку помітив камінь. Підійшов до нього і подумав: «Наступного разу, коли я йтиму цією стежкою, то можу не помі­тити каменя і впасти». Узяв він камінь та й відніс на узбіччя.

Та ось з'явився ще один чоловік. Він побачив камінь, що ле­жав віддалік, зловтішно посміхнувся і поклав його знову серед стежки. Починало світати. На доріжці з'явився четвертий чоло­вік. Коли він побачив камінь, то подумав, що люди можуть його не помітити, і прибрав камінь зі стежки.

Стародавні греки вважали, що стежка — це наше життя. А чо­тири чоловіки — це ми, люди, такі різні в цьому житті: перший чоловік — байдужий, другий — егоїст, третій — безсовісний. І тільки четвертий — людина з совістю».

Чи згодні ви з такою оцінкою людей? Обґрунтуйте своє твер­дження.

2. Що таке сором?

Як ви гадаєте, коли людині буває соромно?

Біблійна легенда розповідає, що першими людьми, які від­чули сором, були Адам і Єва. «Порушивши Божу заборону, вони скуштували плід із дерева пізнання добра і зла. Після цього роз­плющилися очі в них обох і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фігові листки, і зробили опаски собі».

Як вчинив із ними Господь?

Втраченого дитинства, як і втраченого раю, не повернути. І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу зі шкіри, і зо­дягнув їх. Людина осягла сором...

Запам'ятаймо!

Сором є моральним переживанням. Це почуття неминуче  передбачає людську самооцінку. Людина, яку охоплює сором, перебуває наодинці із собою, хоча й оцінює себе сторонніми очима.

Саме слово «сором» походить від індоєвропейської основи зі значенням ховати, приховувати. Справді, сором спонукає людину ховати чи переборювати в собі те, що могло б зганьбити її в очах  інших людей. Сором спонукає людину до самовдосконалення. Люди  соромляться того, що принижує їхню гідність; поганих учинків, відсутності свободи, незадовільних побутових умов.

Порівняйте поняття сором і совість. Чим вони різняться?

Учитель. Як ви розумієте вислови:

—   «Те, що в нас є два ока, не полегшує нашої долі: одне око служить, щоб бачити хороші сторони життя, а друге - щоб бачити погані» (Вольтер).

—   «Людина ніколи не буде доброю, доки не зрозуміє, яка вона погана або якою поганою вона могла б стати» (Честертон).

—   «Зло протистоїть добру навіть тоді, коли добро хоче допо­могти тим, хто став на шлях зла» (Ч. Айтматов).

—   «Є те, що потрібне цим людям навіть більше, ніж їжа й дах над головою. Це — розуміння того, що вони комусь потрібні, хтось їх кохає. Вони розуміють, що, навіть якщо їм за­лишилося жити всього кілька годин, їх люблять. Господи, зроби нас гідними служби людям усього світу, які живуть ; і помирають у злиднях і голоді» (Мати Тереза).

—   Коли в людини совість спить — вона, може, зло робить?

III. Підсумок заходу

Коли людині погано, сталося якесь горе, вона йде за допомо­гою до іншої людини.

Яку відповідь вона почує? Чи знайдеться добра і щира душа,
яка підтримає її, розрадить, допоможе? А це залежить від кож-
ного з нас.                                                               

Колись наші прадіди твердо знали «Десять Божих заповідей», «Сім правд віри». І хоч були неписьменними чи малописьменни­ми, багато з них за все життя поганого слова не сказали.

Прислухайтеся до голосу своєї совісті. Хай вона буде вашим  надійним другом і порадником.

РЕЛІКВІЇ МОГО РОДУ

Мета: продовжувати формувати у дітей уявлення про сім'ю як спільноту найближчих людей; виховувати в учнів розуміння свого місця в сім'ї, вчити шанувати й любити своїх батьків; розвивати шанобливе ставлення до сімейних традицій і реліквій.

Обладнання: ілюстрації, із зображенням родини, сімейні ре­ліквії, сімейні фотографії;     

                        малюнок «Дерево роду».

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

I. Організаційний момент

II. Основна частина

Учитель. Родина посідає особливе місце у житті лю­дини. Тато й мама дали вам життя, вони доглядали за вами, коли ви були ще зовсім маленькими, співали вам колискову, притискали до свого серця. Вони й зараз допомагають вам, турбуються, радіють вашим успіхам і сумують через невда­чі. Ваші батьки виховують вас, привчають вас до праці, дуже люблять вас.

1. Моя родина, мій рід

У ч и т е л ь. Ви повинні шанувати своїх батьків, дідусів і ба­бусь, адже вони батьки вашого тата і мами. У них теж були бать­ки — ваші прабабусі і прадідусі. Усі разом вони називаються ро­дом. Рід — це рідня із давнини і до сьогодні. Старші члени ро­дини мають багатий життєвий досвід і допомагають молодшим. Рід тримається на них, ніби дерево на корінні.

Розгляньте це дерево. (На дошці вивішується малюнок «Дере­во роду».) Листочки — це ви, гілки — ваші батьки, дядьки і тіт­ки, стовбур — це дідусі й бабусі, коріння — батьки ваших діду­сів і бабусь.

Кожен із вас може скласти дерево свого роду. (Виконання ро­боти.)

2. Що таке родинні реліквії?

У нашого народу є традиційне родинне правило: діти, онуки повинні з повагою ставитися до старших, своїх батьків, допомог­ти їм, піклуватися про них.

У спадок від старших нам залишається не лише мудрість, поради, але й речі, які вони зробили своїми руками, купи­ли чи одержали в нагороду. Такі речі стають родинними релі­квіями.

Родинною реліквією є і родинні фотокартки рідних. Раніше вони висіли у рамках на стіні, тепер частіше зберігаються в аль­бомах або коробках. Родинні фотографії багато можуть розпові­сти про життя роду.

3. Розповідь дітей про родинні реліквії.

 III. Підсумок заходу

Історія українського народу — це історія безлічі українських родин, у тому числі і вашої родини. Наша держава ревно береже свої реліквії, вважаючи їх духовними надбаннями.

Ви маєте так само шанобливо ставитися до ваших родинних реліквій. У них — частка історії нашого народу.

НАЙДОРОЖЧЕ У СВІТІ - МАМА

Мета: розвивати уявлення дітей про роль матері-берегині роду людського; підкреслити важливу роль матері у житті кожної лю­дини; допомогти відчути цінність зв'язку між матір'ю і дитиною; розкрити поняття подвигу материнської любові; виховувати вдяч­ність до матері.

Обладнання: біблійні легенди; ікона у рушнику; «Дитяча Біблія»; програвач; аудіозапис 

                        «Пісня про рушник».

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

І. Вступне слово вчителя

Мати. Тільки вона нічого не пожалкує для своєї дитини. Це вона у хвилину небезпеки ніколи не згадає про себе, «се віддасть для того, щоб захистити свою дитину, зазнає будь-яких трудно­щів, щоб дітям жилося краще. Віддасть усю свою мудрість душі, тепло свого серця, своє здоров'я.

Материнська любов не знає кордонів, страху, сумнівів, розра­хунків. Вона очищає нас, зігріває, зупиняє нас перед безоднею.

Мати тяжко страждає, якщо її дітей спіткало лихо, і розцві­тає, стає молодшою, веселішою, сильнішою, коли бачить, що її діти виросли порядними людьми. Мати — захист і притулок для дитини, вона її опора і совість. Усе, що є у нас найкращого, — від неї, від неньки рідної.

II. Основна частина

1. Молитва за рідну маму

О, Мати Божа, Мати Єдина,

І в Тебе була люба дитина. Ти свого Сина ревно любила, До свого серця щиро тулила. Тобі, о Мати, найкраще знати. Чим для дитини є рідна мати, Що для дитини серце материне — Добре, зичливе, щире та вірне. Тому для Тебе шлю мольби щирі. Дай нашій мамі прожити в мирі, Дай їй здоров'я, додай їй сили, Щоб з нас потіхи й слави дожили.

2. Читання біблійної легенди «Суд Соломона»

Легенда розкриває любов матері, готовність віддати своє жит­тя заради дитини.

3. Легенди про матір у піснях

За однією давньою легендою, виряджаючи дитину у Далеку дорогу, мати давала їй вишитий рушник на щастя.

(Слухання запису «Пісні про рушник», віршів Л. Полтави «Є у кож­ної дитини» та М. Чернявського «Всі уже поснули».)

III. Підсумок заходу
1. Бесіда

—    Як говориться в заповідях Божих про батьків? (Шануй батька свого і матір свою, щоб тобі було добре і довго про­жив на землі.)

—    Яка основна думка нашого уроку?

—    Як потрібно ставитися до матерів?

2. Висновки

Скільки б нам не було років — 7 чи 40 — завжди потріб­на мама, її ласка, її погляд. І що більше наша любов до мами, то радісніше життя. Плачемо ми, чи усміхаємося — усе разом з нею. Мама подарувала життя кожному з нас. Вона вчить нас людських правил, вкладає в наше серце добрі слова. Тому перші поняття про добро, ласку, щастя для кожної людини пов'язані з матір'ю.

Борг перед матір'ю не можна виміряти ніякою міркою, його не можна сплатити цілком. Умійте відчувати серце матері. Умій­те бачити у її очах мир і спокій, тривогу і хвилювання, щастя і радість.

Подяка

Мати! Рідна моя ненько!

Я вклонюся тобі до землі

За турботу твою, рідненька.

За ласкаві руки твої.

За твою колискову співучу,

За любов, що зі мною завжди.

Відведе від мене всі скрути,

Буде зіркою крізь роки вести.

Знаю, мене в лиху годину

Збереже турбота твоя,

Вийде з мене справжня людина,

Що прославить родинне ім'я.

Все, що є у мені найкраще:

Віра, лагідність, чесність, добро

1 любов до своєї Батьківщини —

Все тобою мені, ненько, дано.

Я склоню перед тобою коліна,

Головою до них прихилюсь...

и у мене така єдина,

Я за тебе Богу молюсь.

Вік нехай твій суму не знає,

Доля лагідна буде завжди,

Ти дорожча за все, що я маю,

Ти найкраща за всіх на Землі!

ВІЧНІ ЦІННОСТІ

Мета: формувати у дітей ставлення до життя як до найвищої цінності на землі;                                                               виховувати в учнів високі морально-етичні якості.

Життя кожної людини — це всесвіт,

 втрату якої неможливо заповнити.

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

I. Організаційний момент

II.        Основна частина

Учитель. Давайте поміркуємо над тим, що таке людські цінності? Що має цінувати людина? (Відповіді дітей.)

Розрізняють матеріальні, суспільно-політичні й духовні цін­ності. У представників різних суспільних класів були різні уяв­лення про любов, добро, свободу, справедливість.

У кожної людини є власні етичні цінності: те, що він більше за все цінує, що для нього святе.

Що є цінністю для вас? (Діти називають свої цінності.)

Учитель. Якщо людина уміє правильно оцінювати події, різні ситуації, вчинки, вона має можливість зробити вибір між добром і злом, корисним і шкідливим.

Якщо людина мріє тільки про матеріальні блага, вона й оці­нює себе на рівні матеріальних благ: як власника будинку, дачі, машини.

Якщо людина живе, щоб приносити людям добро, щастя, ра­дість, полегшувати страждання, вона оцінює себе на рівні цієї своєї людяності. •

1. Притча про найдорожчий скарб

Учитель. В одного батька було двоє синів. І ось настав час, коли кожен з них мав піти власною дорогою. Покликав їх батько до себе і каже: «Віддаю я вам усе своє багатство. Кожному даю коштовності, землі та все, що є на цих землях. Розпоряджайте­ся ними, примножуйте та пам'ятайте мою настанову: найвища цінність — це життя людини. Обіцяйте мені, що будете берегти життя, як найдорожчий скарб». Сини пообіцяли та й розійшли­ся своїми дорогами.

Старший син, прийшовши у свої землі, одразу найняв собі найкращу охорону та велику кількість прислуги. Звелів побу­дувати найміцніший палац і не зводити з нього очей ні вдень, ні вночі, щоб його дорогоцінному життю нічого не загрожува­ло. Слуги приносили йому найкращу їжу та напої, виконували всі його забаганки. Відокремився він від усього світу, щоб ніяка хвороба чи тривожна звістка не турбували його життя — бать­кові ж обіцяв.

Молодший син часом обходив свої землі. Однак невдовзі поба­чив велике скупчення людей, що збиралися воювати між собою. Він запитав у них: «Навіщо ви вирішуєте свої проблеми насил­лям? Ви ж маєте змогу все обговорити та домовитись». «А ми про це ніколи не думали. Бійкою все вирішували наші батьки, діди і прадіди, тому й ми так робимо. А й справді, чому не домови­тись?»  Війна скінчилась, навіть не розпочавшись, а вдячні матері та жінки кинулись до ніг молодшого сина, дякуючи за збережене життя їхніх синів і чоловіків.

Попрямував він далі. Незабаром його очам відкрилася жах­лива картина. Змарнілі, обідрані люди жебракували на дорозі, ведучи за собою малих, немічних, голодних дітей. «Що змусило вас так жити?», — запитав їх. І люди розповіли, як жили вони колись у прекрасному місті, поряд з яким була повновода ріка, зеленів чудовий ліс, повний різноманітної живності. Та сталось так, що для своїх потреб люди вирубали всі дерева. Кудись зни­кла вся живність, мисливці вже нічого не приносили з полюван­ня. Згодом пересохла й річка, що витікала десь із лісу. На місто весь час налітав буревій, родючі землі перетворились на пустирі. Не стало ні їжі, ні води. Прекрасне місто почало перетворюватись на пустелю, в якій люди не змогли б жити. «Спробуймо всі разом відродити ліс і річку, та і все місто!», — вигукнув молодший син. За його прикладом люди почали насаджувати дерева, згодом до лісу повернулися тварини і птахи. Десь у глибині лісу задзюрчав струмок, поступово перетворюючись у річку, переповнену рибою. Ожила природа навколо міста, щедро обдаровуючи всіх своїми плодами. Повернулось до людей життя, не боялись вони вже за майбутнє своїх дітей.

З того часу в цих землях усі живуть у мирі, любові, достатку, бо молодший син й інших навчив батьківської мудрості.

Докотилася звістка про долю синів до самого батька. «Лише один з моїх синочків правильно зрозумів мою настанову», — із жалем промовив він.

А люди й досі в тих землях пам'ятають про життя одного із синів, ще й своїм дітям переказують, а про життя іншого й згад­ки не лишилося.

Ø    Бліц-опитування

—    Про кого йшлось у притчі? (Про двох синів та їхнього батька.)

—    Кого ж із синів люди й досі пам'ятають, а про кого і згад­ки не лишилось? Чому? (Пам'ятають молодшого, бо він присвятив своє життя іншим людям.)

—    Як ви вважаєте, чиє життя можна назвати найціннішим скарбом?

—    А яку цінність має життя старшого сина? Чому?

—    На кого ви б хотіли бути схожим?

—    Що для цього необхідно?

—    Наведіть приклади життя таких людей — наших сучас­ників,

—    Продовжіть речення: «Життя людини є найцінніший скарб, якщо…»

2. Лев Толстой _про цінність життя

Учитель Читає уривок з етико-філософського твору Л. Толстого «Шлях життя».

«Життя - благо.

Ми часто нехтуємо благом цього життя, розраховуючи десь,, колись одержати більше благо. Але такого більшого блага ніде ніколи не може бути, тому що нам у житті нашому дане таке ве­лике благо —- жити, вище за яке немає й не може бути.

Мудрець говорив: «Я обійшов усю землю, відшукуючи благо. Я вдень і вночі невтомно шукав його. Одного разу, коли я вже зо­всім утратив надію знайти це благо, голос усередині мене сказав мені: благо Не в тобі самому. Я послухався цього голосу та знай­шов істинне, незмінне благо».

Дійсного добра ніхто не може зробити один одному. Справ­жнє добро може зробити людина тільки сама собі. Справжнє до­бро в одному; у житті для душі, а не для тіла.

Ніхто ніколи не втомлювався робити собі добро. Адже най­більше добро — це те, щоб робити те, чого душа хоче, а душа зав­жди хоче одного: любові від себе й до себе. Поклади життя своє в цьому збільшенні любові, і ти побачиш, що благо твоє завжди у твоїй владі.

Коли ми говоримо що життя наше не є благо, то ми під цими словами неминуче маємо на увазі, що ми знаємо якесь благо біль­ше, ніж життя. А тим часом ми не знаємо та не можемо знати ніякого більшого блага, ніж життя. І тому, якщо життя здається нам не благом, то винне ніяк не життя, а ми самі.

Мені здається, що людина, повинна за перше правило собі по­ставити бути щасливою й задоволеною. Треба соромитись, як дурного вчинку, свого невдоволення і знати, що якщо в мене або в мені що-небуд_ь не виходить, то мені не розповідати треба про це іншим і Н£ скаржитись, а скоріше намагатися виправити те, що не виходить.

    Ми знаємо, що із зарядженими рушницями треба поводитись обережно, a нe хочемо знати того, що так само обережно треба поводитись і зі словом. Слово може не тільки вбити, а й заподі­яти зло, гірше за смерть».

3. Народна мудрість і світова література про цінність життя

•     Життя — як стерниста нива: не пройдеш, щоб ноги не по­колоти.

•     Немає людини без вади.

•     Яка справа, така слава.

•     Багато є чудес на світі, але людина — за їх усіх найдивовижніша.

•     Так, життя — це і є найголовніша цінність для людини. Вона повинна берегти своє і чуже життя.

•     У кожного є вибір — яким зробити своє життя, для кого жити.

•     Щоб життя стало щасливим, потрібно наповнити його сен­сом.

«Тайна буття людського не в тому, щоб тільки жити, а в тому, для чого жити. Без твердого уявлення, для чого жити, людина не погодиться жити і швидше знищить себе, ніж залишиться на землі» (Ф. М. Достоєвський).

М. Уїлсон пише, що у людини є потреба, про яку вона не за­буває: «Про могутнє солодке прагнення творити — усе одно що: ідею, машину, будинок, плаття, рослину, вирощену з сім'я, але створювати саме так, як замислив. І коли людей позбавляють та­кої можливості, їм чогось не вистачає в житті».

Російський письменник А. П. Чехов бачив сенс життя прості­ше: «Людина повинна трудитися, працювати у поті чола і в цьому полягає сенс і мета життя, його щастя, його захоплення».

4. Що таке віра?

Учитель. Вважається, що віра — це переконаність, гли­бока упевненість у чомусь. А що для вас означає віра? (Відпові­ді учнів.)

Російське прислів'я говорить: «Добро тому, хто вірить». Як ви розумієте це? У що треба вірити? Чому? (Відповіді учнів)

Щоб життя у людини було щасливим, вона має вірити в себе. Це найголовніше. Послухайте притчу.

«Звертається людина до Бога: "Господи, допоможи мені повірити в тебе.

.   Скільки я вже молюся, а все ніяк не можу повірити".

На що йому Бог відповідає: "Спочатку повір в себе, і ти пові­риш в мене"».

Як ви гадаєте, навіщо потрібно вірити в себе? Як ви розумієте вислів: «По вірі та відплатиться»? (Відповіді учнів)

Німецький письменник і мислитель Гете писав: «Якщо ти втратив майно, то ти ще нічого не втратив; майно ти можеш на­жити знов. Якщо ти втратив честь, то спробуй придбати славу — і честь тобі буде повернена. Але якщо ти втратив віру в себе, то втратив усе».

Ще більш виразно про віру висловився А. П. Чехов: «Люди­на — це те, у що вона вірить».

Віра зростає з самих глибин людського єства. Людина не може жити без віри, без точки опори. її внутрішній світ неодмінно по­винен спиратися на розвинене почуття віри в щось: у Бога, у Спа­сіння, у Щастя, у Добро.

Не почитавшие Бога,

В жестокий вьіросшие век,

Мьі понимаем понемногу,

Что верой крепок человек.

Віра наділяє людину духовністю. Вона стає добрішою, терпи­мішою.

Людина, яка живе без віри, похмуро дивиться у майбутнє. їй нема на що спертися, хіба що тільки на розум. Віра служить Нам дороговказом у найскладніших життєвих ситуаціях. Хтось із фі­лософів сказав: «Віра — це, перш за все, мужність духу, який не­стримно кидається вперед, упевнений, що знайде істину. Вона — не ворог розуму, а його світло». І якщо чоловік бачить це світло, довіряє своєму серцю, то долає все на своєму шляху. Відсутність віри — головна причина духовної порожнечі.

Когда без верм мьі живем,

Стремленья к свету не имея,

Душа черствеет с каждьім днем,

А ум становится лакеем.

Якщо ви втрачаєте віру в себе, в іншу людину, в душі відбува­ється злам, людина стає лукавою, лицемірною. Якими б вадами не зійшло насіння безвір'я, людина робиться «товстошкірою», етичні цінності для неї не існують. Вона зірко помічає щонайменші про­яви аморальності у навколишньому світі, зло немов притягує її.

Споконвіку наш народ завжди вирізнявся міцною вірою, тому і вистояв у війнах, виніс на плечах своїх усі труднощі. Для нього завжди були святинями Віра, Любов, Добро.

5. Добро, доброта — вічні цінності людства !

Учитель. Споконвіку на Русі цінувалася доброта. Як ви розумієте, що таке добро? Навіщо його потрібно робити? (Відпо­віді учнів)

Генрі Давид Торо сказав так: «Доброта — це єдине одіяння, яке ніколи не занепадає». А Людвіг ван Бетховен: «Я не знаю ін­ших ознак переваги окрім доброти».

Давайте обговоримо ці вислови. (Відповіді учнів)

Китайська народна мудрість говорить, що «джерело добра і зла — у нас в душі». Від самої людини залежить — буде вона доброю, чи ні. Духовність особи виявляється в активному став­ленні до добра і зла, в умінні їх розрізняти і близько приймати до серця все, що відбувається. Ідеї добра — це мірило, з яким ми підходимо до пояснення й оцінки людських відносин навколо себе. Добро — це коли люди сприяють, допомагають, дарують нам можливість відчути себе багатше, щасливіше, упевненіше в жит­ті. Добра людина помічає в інших перш за все добре, зла — пога­не. Робіть добро завжди і всюди, і ви побачите, скільки з'явиться у вас друзів, наскільки ви самі станете щасливіші. «Поки ви мо­лоді, бадьорі, не втомлюйтеся робити добро. Якщо в житті є сенс і мета, то сенс і мета не у вашому щасті, а в чомусь розумнішому і більшому. Робіть же добро» (А. П. Чехов).

Інколи не тільки добрий вчинок, а просто добре слово робить людину щасливішою. Не забувайте говорити добрі слова щодня, і подумайте перш, ніж сказати образливе слово, висловити невдо­волення. Адже слово може ранити, завдати душевного болю.

Добро має бути активним, діяльним. Як ви гадаєте, що озна­чає — робити добро? Приведіть приклади. (Відповіді учнів)

IIІ. Підсумок заходу

Що робить нас людьми? Над цим питанням людство замис­люється не одне століття. Видатні мислителі, представники різ­них, епох і філософських течій пропонували свої відповіді, дуже відмінні одна від одної. Лише одне твердження ні в кого не ви­кликало сумніву: «У серці справжньої людини живуть Віра, Лю­бов і. Добро».

Доброта і милосердя.

Мета: продовжувати знайомити учнів із людськими чес­нотами; довести до свідомості

            дітей, що добро й милосердя чиняться безкорисливо; викликати у дітей бажання  

            творити добро, бути милосерд­ними й уникати злих вчинків. Обладнання:      

            фломастери, чисті аркуші паперу.

Хід заняття

Слово вчителя.

Благодійність і милосердя завжди були притаманні нашому народові. Цілком природним і закономірним вва­жалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба з голодним, дати притулок бездомному, за­хистити старого і немічного, порятувати хворого чи каліку, захистити скривдженого.

Творче завдання «Серце доброти».

Учитель просить учнів сказати, що вони відчувають, коли стикаються з проявами доброти, і назвати добрі вчин­ки, які вони можуть здійснити одне для одного, щоб усім жилося краще і цікавіше. Потім учитель малює на дошці «Серце доброти» і записує на ньому відповіді учнів.

Творче завдання «Добрий вчинок».

Учитель поділяє учнів на групи і записує на дошці низ­ку ситуацій:

•        людина постійно запізнюється;

•        людина часто хворіє;

•        людина не вміє готувати;

•        людина не хоче вчитися;

•        людина обманює близьких;

•        людина не може знайти роботу;.

•        людина мріє мати домашню тварину.

    Кожна група обирає ситуацію і пропонує два способи до­помоги людині: перший — справжня допомога, що є дійс­но, добрим вчинком, другий — удавана допомога, що може спричинити людині шкоду.

Бесіда.

Що сталося б зі світом, якби в ньому раптом не стало доброти?

Чи траплялися у вашому житті випадки, коли вас не­справедливо кривдили, хоча ви ставилися до оточуючих по-доброму й усім допомагали?

Розкажіть про випадки, коли чиясь допомога заподіяла вам шкоду.

Як ви гадаєте, чи важко бути добрим?

Як ви гадаєте, чи може доброта зцілити людину? На­
ведіть приклади.               .

Слово вчителя.

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта, не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте,

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

Милосердя й доброта — як два крила, на яких три­мається, людство. Чи втратило сьогодні свою цінність мило­сердя? Чи не звівся його широкий зміст до поняття «дріб­на милостиня»? Чи є поряд із нами люди, які потребують допомоги?

В Україні мешкає близько двох мільйонів самотніх лю­дей. Майже двісті тисяч із них не здатні подбати про себе. П'ятнадцять тисяч самотніх живуть у будинках-інтернатах. Усіх цих людей поєднує одне — немічність.

Понад мільйон наших земляків живе нині у злиднях. Близько тридцяти тисяч із них не мають гідного житла. Сімдесят тисяч громадян нашої держави змушені існувати на мізерну пенсію. Ці сумні цифри лякають. Проте вони — правда життя, яку ми маємо знати і намагатися змінити на краще.

Мабуть, важко уявити, що люди можуть страждати не лише від хвороб або бідності. Душевний біль може спричи­нити і холодна байдужість оточуючих, непривітність. І як образливе слово може поранити душу, так привітне слово може зцілити її.

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим.

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед

Чиюсь загоїть рану,

Чи перший біль, чи то останній,

Коли б то знати наперед!

Кажімо більше ніжних слів.

Комусь всміхаймось ненароком.

То не життя людське коротке,

Короткі в нас слова черстві!

Кажімо більше ніжних слів!

Лікування добротою потребують не тільки фізично не­мічні або самотні, але й здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто залишається байдужим до несправедливості та чужого горя.

Не нарікай на глухість душ людських  

І не гостри в злобі на них зубів...

А ти, що людям доброго зробив,

 Що вимагаєш доброти від них?

Чого мовчиш, подумай і збагни,

Але уже з низької висоти.

І зваж і переваж, а хто є ти?

І зваживши, нікого не вини.

А сам в своє більмо душі заглянь,

Чи там хоч раз добром світила рать  

І променем світилося святим?

І ти збагнеш, що до своїх страждань

Не відгукнеться власна глухомань.

А ти шукаєш в людях доброти!

У старовину церковні дзвони використовували не лише для сповіщання прихожан про початок чи закінчення бо­гослужінь. Дзвони збирали громаду. У них били на спо­лох під час пожежі або ворожого нашестя, збирали місце­ву громаду для надання спільної допомоги родині вдовиці

або сиріт.

Сьогодні церковні дзвони також б'ють на сполох, закли­каючи нас до Милосердя і Доброти. Бо тільки ці вічні цін­ності роблять нас справжніми людьми. Будьмо милосердні. Озернімось навколо. Поряд із нами мешкають люди, які потребують допомоги. Тож не відкладаймо доброчинність на потім. Нині, сьогодні, саме зараз! Бо завтра, можливо, буде пізно!

Заключне слово вчителя.

Навчаймося добра, як вчаться мови діти,

Щоб потім все життя його творить святе.

Плекаймо крізь роки троянди ніжні й жито,

Тримаймо у серцях, як сонце золоте.

Даруймо для людей погожі дні весняні,

Щоб щедрим садом вік святився небокрай,

Щоби беріз пісні лунала до нестями

І повнився добром наш дім і рідний край.

Лікуймо наші зболені серця,

Лікуймо наші душі зачерствілі,

Несімо правди непогасний стяг —

І кривда в нашу долю не поцілить.

Є ще спасіння від недуг людських,

Джерела віднайдімо лиш цілющі...

Мов подорожником торкнімося до них

Й добром розквітнуть, просвітліють душі.

Скропімо серце щире, не черстве

Людського милосердя еліксиром,

Воно, хоч кволе, знову оживе,

У справедливість й людяність повірить.

Чуйність.

Мета: формувати світогляд учнів, виховувати в них по­чуття гуманності, чуйності,

розуміння життєвих проблем.

Обладнання:

плакат із цитатою: «Треба, щоб за дверима кож­ної задоволеної, щасливої людини стояв хто-не-будь з молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні...» (А. Чехов).

Хід заняття

Слово вчителя.

Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді — це в характері нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допо­могти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.

Вправа «Мікрофон».

Ø  Які, на вашу думку, прояви доброти і милосердя мож­ливі в нашому повсякденному житті?

Ø  Як ви вважаєте, увага до оточуючих нас людей стосуєть­ся теми нашої розмови?

1-й учень. Важко уявити, що люди стражда­ють не від того, що на кожний день не мають свіжого хліба, а через те, що не чують вкрай необхідного «добрий день».

Кажімо більше ніжних слів Знайомим, друзям і коханим. Нехай комусь тепліше стане Від зливи наших почуттів. Нехай тих слів солодкий мед Чиюсь загоїть рану. Чи перший біль, чи то останній, Коли б то знати наперед! Кажімо більше ніжних слів, Комусь вміщаймось ненароком. То не життя людське коротке, Короткі в нас слова черстві. Кажімо більше ніжних слів...

Слово вчителя.

Мудрі французи кажуть: «От якби то молодість знала, якби ж то старість могла...» Гей-гей, старість не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється віддалити її небажа­ний прихід. Та, ба, вона підкрадається несподівано, раптово впаде, як сніг, на скроні, і ти з печальною розсудливістю розумієш,— усе краще вже було, усе в минулому. А з тобою лише спомини та недуги, самота та немічність.

Добре, коли за своєї життєвої зими звив тепле родинне гніздечко, коли довкола променяться рідні усмішки, дзве­нить дитячий сміх. А як цього немає...

Притулок для старих. Сумне пристановище на схилі літ. Хоч і там непогано. Тут не бачиш людей у рваному одязі, тут готують досить пристойну їжу, показують кінофільми... Але чому старі радіють, коли звідси їх забирають, чому просто на очах в'януть, почувши новину, що їх відправля­ють у притулок для старих?

Інсценування «Турботливі сини»

ДІЙОВІ ОСОБИ

Мати

Старший   син

Молодший   син

Ø  У хаті на стільці сидить мати. Входять Старший   і   Молодший   сини.

Старший син. Усе гаразд, мамо, документи в при­тулок для старих оформлені. Там вам буде добре... Спокій, тиша, обслуговування... І ми не набридатимемо. Звісно, Ін­коли будемо заглядати.

Мати. Одна тепер, назавжди одна... Ідуть геть найрідніші, без яких життя не матиме сенсу, стане байдужим на­стільки, що втратить ціну.

Молодший син. То що все, мамо? Ми ж не куди-небудь, а в притулок для старих. Там вам буде краще, ніж з нами...

Запитання до учнів.

Чи вважаєте ви таке відношення до батьків нормаль­ним? Чому?

Виступ учнів-читців.

2-й   учень

Людина чуйна й пса не вижене з двору,

Коли проживає десяток-другий літ,

Охороняючи його садок й комору.

Притулок дасть, поїсти дасть, як слід.

А зла — і рідну матір виряджає,

Коли нема вже користі від неї.

Зате на людях розточа єлею:

Він рідний син. Вона ж чомусь — чужа.

3-й   учень

Шануйте матерів,

Мені болить, коли матуся,

Що має дочок і синів,

Живе одна, мов та бабуся,

На схилі посивілих днів.

Працює вдень, не спить ночами

І часто зрошує сльозами

Тверду подушку на зорі,

Скотину порає в дворі,

А вдень копає на городі,

Уста шепочуть: «Світе мій!

Як важко жить мені одній!»

Одна-однісінька та й годі!..

Бесіда.

Чи нормально, коли старі люди стають безпритульними, а інші живуть самотньо, без змоги обслуговувати самих себе (наприклад важко хворі)? А можливо, й родина не в змозі утримувати стару людину, наприклад, коли в неї інфекцій­на важка хвороба, або коли родина має малу квартиру, або коли діти виїхали за кордон...

Слово вчителя.

Отже, дуже важливо, що держава надає своїм громадя­нам пристановище. А нам усім, мабуть, необхідно відноси­тися до притулку для старих не з презирством, а з повагою та розумінням.

Не всі діти, які народжуються в наш час, ростуть і. вихо­вуються в сім'ї. Діти, від яких відмовляються батьки відра­зу після народження, перебувають у спеціальних будинках для малюків. Держава бере на себе відповідальність  за виховання таких дітей. У сирітських дітей багато що є. Затишні спальні, на ліжках новенькі ковдри. Є дальні, світлі класи. Діти як діти. Безтурботно бавляться на дозвіллі, а у вісні ніжно цілують маму.

Сім'я для дитини — не тільки перше гніздо, а й школа життя, і тому немає для неї більшого горя, ніж сирітство.

Виступ учня-читця.

4-й   учень

Чи я українець?

Чи я окраянець?

З якого я краю,

І чий я окраєць?

Якої хлібини

Я крихта солона?

Якій не людинці

Я виходець з лона?

Яка мене мати

На світ народила,

Без роду, без імені

В люди пустила?

Лежав і мовчав

Я під небом високим,

І в небі відлунням

Пішли її кроки.

Світи оніміли

У мить без надії,

Матусю!

                            Шевченкові плачуть Марії,

Всі покритки, наймички

Горді синами.

Ой чули б ви, мамо,

Як кликав я: «Мамо!»

І нині я кличу:

«Знайдіться, матусю!»

За те, що вродила,

Тобі поклонюся!

Слово вчителя.

Кожна дитина має право на батьківську любов і безпеч­не життя поряд з батьками, діти мають право бути в колі своєї сім'ї чи з тими людьми, які найкращим чином будуть опікуватися ними. Це гарантовано Конвенцією ООН про права дитини.

А чи знаєте ви, скільки у нашій школі сиріт, напівси­ріт, неповних сімей, багатодітних сімей? (Доцільно навести цифри.) Це не їхня вина, а це їхня біда. Я говорю це вам не для того, щоб ви до них відносилися насторожено чи задля їх виділення, а для того, щоб ви знали, що є люди, які потребують моральної підтримки ось тут, поряд з нами, у нашому повсякденному шкільному житті.

Бесіда.

1.   Жалість до людини моральна чи аморальна? Аргумен­туйте вашу точку зору. Можливі відповіді учнів:

Людину ніколи не можна жаліти. Хоч жалість втішає, але вона і розхолоджує її, демобілізує, примиряє з недолі­ками. Жаліти людину — значить не вірити в її сили, не поважати її.

Жалість —загальнолюдська цінність. Вона говорить про увагу до людини, співчуття до її страждань. Вона — спів­переживання. Хіба це погано? Жаліти іншу людину здат­ний лише той, хто може зрозуміти її страждання. Егоїст не здатний жаліти, він байдужий до всіх. Людина, яка не вміє жаліти,— жорстока. Людина ж, здатна жаліти, ніколи не стане мучителем інших.

Жалість — це важлива форма людинолюбства. До того, хто страждає, її виявляє кожна морально повноцінна люди­на. Вона негативна лише в одному випадку: якщо людині, яка страждає, не пропонують нічого, крім жалості, що є єди­ною реакцією на страждання.

2. Чи завжди слід чекати, щоб людина звернулася до вас по допомогу і тоді вже подавати її? Поясніть вашу точку зору.

Гра «Хто найчуйніший».

Учитель просить кількох учнів стати в ряд і пропонує їм різні ситуації, наприклад:

•        ви почули плач дитини у дворі;

•        ваш друг одержав погану оцінку; ваша бабуся потрапила до лікарні;

•        людині, яка сидить поряд з вами в потягу, стало по­гано і т. д.

Хто швидше придумає, як краще допомогти людям в тій або іншій ситуації, робить крок уперед. Хто найперший по­долає дистанцію в п'ять кроків — найчуйніший.

Якби я був (була) найдобрішим (найдобрішою) на світі, то...

Творча робота «Дерево жертовності».                 

Учитель малює на дошці стовбур дерева сім'ї та просить учнів розказати, чим жертвують для них їхні батьки, ба­бусі й дідусі. Потім учні повинні розказати, чим вони жер­твують для членів своєї сім'ї. Кожна розповідь — це вітка дерева сім'ї. Розповіді про жертовність дорослих додають гілки з одного боку дерева, а розповіді про жертовність ді­тей — з другого. Порахуйте разом з дітьми, з якого боку гілок у дерева більше, і обговоріть чому.

     Попросіть учнів подумати і назвати якості, які учать людей жертовності. Усі перелічені якості записуються на корінні дерева сім'ї.

І

Бесіда

• Чи варто людині вчитися жертовності й чому?

• Чи знаєте ви людей, які жертвували собою заради щастя інших?

• Як ви думаєте, чи кожна людина здатна на жертву?

Заключне слово вчителя.

«Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь з молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні...» — так писав письменник-гу-маніст А. П. Чехов. (Учитель звертає увагу учнів на пла­кат.) А чи потрібен нам такий нагадувач?

Поряд із нами живуть, а може, і доживають свої останні дні ті, кому допомогти можемо тільки ми — я, ви, ваші сусі­ди. Зараз, сьогодні, завтра може бути пізно. Будьмо милосерд­ними! Бо тільки милосердя робить нас справжніми людьми.

Шлях до милосердя.

Мета: навчати учнів критично ставитися до своїх учинків та вчинків інших людей; розвивати в учнів почуття доброти, чуйності, милосердя; виховувати в учнів любов і повагу, щирість і працьовитість,

Обладнання: чисті аркуші паперу, ручки.

Хід заняття

На дошці написано вислови Сааді:

• «Коли людина перестане думати про власне задоволення, а житиме для інших, то вона високо підніметься душею».
• «Все те, що робиш комусь, робиш собі!»
• «Не чиніть зла, воно гидке і кривди не робіть нікому, бо кривда щастя не дає, а зло обмежує свободу».
• «Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслу­говуєш називатися людиною».

Творче завдання «Потрібна допомога».

Учитель наводить учням приклади із життя дітей у ди­тячих будинках, тяжко хворих людей, розповідає про поки­нутих тварин. Потім учитель розділяє учнів на групи і про­понує кожній скласти. «План допомоги» тим, хто потребує допомоги. Наприклад: написати лист, відправити іграшки, теплі речі, гроші, відвідати людину і т. д.

Слово вчителя.

Чим зміряти людяність? Справжня людина, сильна і добра, ніколи не стане кривдити тих, хто їй довірився, хто слабший за неї. Психологи встановили, що більшість злочин­ців у дитинстві ставали жертвами насильства і жорстокості з боку батьків, а потім і самі виявляли жорстокість — до тварин. У цих людей відсутнє позитивне світосприйняття, адже їхнє дитинство було спотворено злом і ненавистю. От і стає зрозумілим, чим вимірюється гідність людини, її лю­дяність — ставленням до інших: до рослин, тварин, людей. Ми також частина природи, отже, відповідаємо за все, що робимо в ній!

Про бачене людям я хочу сказати:  

Пішла із козою до лісу гуляти.

Дивлюся: собака зависла на гіллі. .

О, хто поглумився над псом на дозвіллі?

Він лапки зложив на спочинок, невинний.

Висить, бідолаха, неначе дитина.

Хазяїн-алкаш у душі ховав біса —

Задумав собаку повісити в лісі.

У вбивці є мати, і жінка, і діти.

Чому так жорстокість зростає у світі

Та топиться совість у склянці спиртного,

Немає сумління, в душі нема Бога?

Яка безсердечність у того садиста!

Живе сотворіння для нього, мов листя.

Сьогодні собака, а завтра — людина,

Така беззахисна, така безневинна.

Піде душогубець на сповідь до храму,

Забувши про вбивства гріховну оману.

Для нього не гріх, а розвага, пригода.

Над жертвою плачуть птахи та природа...

Бесіда.

·         Чи правда, що той, хто в дитинстві знущається над тва­ринами, виростає безжалісним, жорстоким і навіть небез­печним для людського суспільства?

·         Як ви розумієте слово «милосердя»? Доберіть до цьо­го слова синоніми. (Співчуття, добродійність, чуйність та ін.)

·         Розкажіть, хто серед ваших знайомих, сусідів потребує співчуття.

·         Розкажіть про які-небудь випадки із свого життя, коли ви виявили співчуття, або коли хтось виявив співчуття по відношенню до вас.

·         Як ви гадаєте, які риси характеру мають бути прита­манні милосердній людині?

v    А тепер послухайте коротеньке оповідання письменника Бруно Ферреро                      «Розрада».

Одна дівчинка повернулася від сусідки, у котрої щойно померла восьмирічна донька.

— Чому ти ходила до пані Олі?— питає батько.

— Щоб її розрадити,— відповіла дівчинка.

— А як ти, така мала, могла її розрадити?

— Я обняла її, вона взяла мене на коліна, і я... плакала з нею.

Якщо хтось поруч тебе страждає, плач разом із ним. Якщо хтось радіє, радій разом із ним. Любов — дивиться й бачить, чує і вислуховує.

Любити — це брати участь усім своїм єством у радос­ті чи горі ближнього. Той, хто любить, відкриває в собі безмежні можливості розради і співчуття. Ми — янголи, тільки з одним крилом. Отже, ми можемо літати тільки тоді, коли когось обіймаємо.

·         Як іще можна допомогти людині у її горі?

Слово вчителя.

О, Любове, ніщо не може зрівнятися з тобою! Ти — сад квітучий, ти — ліс густий, ти — море безкрає. Ти не до­сліджена ніким і не перевершена нічим. Усе, створене Бо­гом,— прекрасне і мудре, тож учимося жити по-Божому. І велике щастя чекає на кожного з нас!

Ми недаремно почали говорити про любов, адже все в житті починається з Любові!

Неправильне розуміння життя на землі призводить до
скам'яніння серця. Погляньмо на себе, на оточуючих. Кож­
ний повинен усвідомити: погані думки і вчинки створюють
навколо людини небезпечне для неї ж коло чорної енергії.
Від наших думок і вчинків залежить, чи бути Землі й людс­
тву взагалі?                                                                *

Сьогодні багато говорять про милосердя, доброту. Чим викликаний такий великий інтерес широкої громадськості до проблем моральності?

Вдумаймося у наслідки трагічних подій, які постійно дають знати про себе: аварія на Чорнобильській АЕС, чи­сельні зіткнення суден і поїздів, прояви міжнаціональних непорозумінь, факти зростання злочинності. Та йдеться не лише про прямо катастрофічні події. Скільки в Україні по­кинутих дітей, самотніх старих?

Дехто заперечить: при чому тут моральність? Але чи мали б місце усі наведені факти, коли б люди були високо­моральними? Мабуть, ні.

Тому сьогодні ми будемо говорити про ті моральні цінності, які повинні бути у сучасних людей, а зокрема й у підлітків.

Нині поширена думка, що такі риси характеру, як чуй­ність, жертовність, милосердя є ознакою м'якотілих, без­характерних людей.

Запитання до учнів.

Чи згідні ви з цією думкою?

Нині нас жахає навала людської жорстокості. Байду­же ставлення до старих, яких власні діти відправляють до будинків перестарілих, покинуті безпритульні діти, жеб­рацтво, хворі, покинуті напризволяще через брак грошей, дитяча та підліткова злочинність — усе це нині вже нікого не дивує.

Тож де візьметься милосердя, якщо сьогоднішні хлоп­ці та дівчата не завжди відзначаються високим рівнем мо­ральної зрілості. У їхньому середовищі мають місце багато різних правопорушень.

Бесіда.

·         Що, на вашу думку, є причиною зростання підліткової злочинності?

·         Як запобігти поширенню бездуховності в суспільстві?

·         Хто в першу чергу має нести відповідальність за вихо­вання молодого покоління?

Слово вчителя.

У Радянському Союзі, до складу якого входила і Ук­раїна, тривалий час побутувала думка, що в державних закладах досягається найвищий рівень ефективності у ви­хованні — діти виростають справжніми громадянами своєї держави. Сьогодні ми починаємо замислюватись: а може саме з цього починаються наші втрати у вихованні?

v  Послухайте таку сумну історію.

Олег і його брат Сергій виховувались у неповній сім'ї. Батько-одинак намагався по можливості матеріально за­безпечити родину, не виявляючи інтересу до внутрішніх проблем синів, їхніх захоплень. Становище погіршилося, коли в дім прийшла мачуха, з'явилися молодші діти. Поз­бавлені батьківської любові й уваги, хлопці стали мало бу­вати вдома, багато часу проводити на вулиці, погано вчи­тися, призвичаїлися до спиртного та цигарок. Врешті-решт одного разу Олег і Сергій були затримані міліцією за дрібну крадіжку й потрапили до виправної колонії.

Запитання до учнів.

·         Що вас вразило в цій історії?

·         Кого ви звинувачуєте у біді хлопців — їх самих чи їхнє оточення?

v  А от іще одна історія.

Трагічно склались долі Миколи та Дмитра. Поява хлоп­чиків на світ не принесла радості їхнім матерям. Байдужість, виявлена до них матерями, зробила цих дітей недовірливи­ми, неповажливими до дорослих, близьких і чужих. Бажан­ня схитрувати, лицемірство стали тими чинниками, які вре­шті-решт привели хлопців на лаву підсудних.

У всьому винні неблагополучні сім'ї.

Запитання до учнів.

·         Чи можуть діти, що виховуються у благополучних сім'ях, вирости злочинцями?

·         Чи залежить рівень виховання дитини від матеріального становища в сім'ї?

Слово вчителя.

«Багаті теж плачуть» — це слова із дуже популярного колись серіалу. У благополучних сім'ях тривоги, пережи­вання синів і дочок для батьків залишаються таємницею: близько 57 відсотків учнів не хочуть розповідати їм про свої справи. Тільки 18,3.відсотка постійно з усіх питань радяться з татами і мамами, а 29 відсотків лише у крайніх випадках просять про допомогу.

Своє небажання звертатись до батьків пояснюється не­вмінням останніх вислухати і зрозуміти їх.

Бесіда.

·         Як часто ви радитесь із батьками?

·         Кому довіряєте більше: татові, мамі чи подрузі?

·         Чи можна вважати вчителя другом?

Творче завдання «Вчимося розумінню».

Учитель розділяє учнів на чотири групи. Одна група — батьки, друга — бабусі й дідусі, третя — учителі, четвер­та — .діти. Кожна група повинна написати, чому її не ро­зуміє решта груп. Після того, як представники від груп зачитають свої відповіді, учитель разом з учнями складає загальний список проблем, пов'язаних із нерозумінням один одного, і обговорює з ними, як розв'язати ці проблеми.

Слово вчителя.

«Сьогоднішня молодь байдужа, вона не переживає за долю інших людей, за майбутнє країни». Такі гіркі слова можна часто почути з уст старшого покоління. Проте, чи
дійсно воно так?      

• Чи були у вас випадки, коли ваші товариші не відвіду­вали школу певний час? Чи цікавились ви станом їхнього здоров'я, їхніми турботами?
• Як часто в житті ви робите добрі вчинки? Що це за вчинки?
• Сьогодні у світі є багато жебраків. Як ви ставитесь до цих людей?
• Чи викликають у вас співчуття діти-сироти, діти-інваліди?

Творче завдання «Великодушний учинок».

Подумайте, які із запропонованих учинків можна назва­ти великодушними, а які — ні:

·         Ви завжди ділитеся зі своїм другом цукерками, іграш­ками.

·         Ви заблукали в лісі й віддали останній шматок хліба своєму другові, хоча були також дуже голодні.

·         Мати купила дочці цукерок. Дорогою додому вона зуст­ріла убогу дитину і пригостила її цукерками.

·         Вранці по дорозі в школу ви прибираєте з дитячого май­данчика осколки і сміття, щоб малюки не порізалися і не забруднилися.

·         Ви організували суботник і зібрали дітей зі всього бу­динку, щоб прибрати дитячий майданчик.

·         Ви завжди вчасно годуєте свого собаку.

·         Ви завжди годуєте бездомних собак і кішок у дворі й навіть можете віддати їм свій сніданок.

Бесіда.

·         Про яку людину говорять, що в неї великодушне серце?

·         Як. ви гадаєте, чи здатні ви на великодушний учинок?

·         У чому виявляється великодушність ваших близьких по відношенню до вас?

·         Чи можуть бути милосердними і чуйними діти, яких виховує вулиця?

Слово вчителя.

Великий вплив на формування моральних якостей під­літків має преса та кінофільми, які нині демонструють ка­нали українського телебачення.

Запитання до учнів.

·         Як часто ви дивитесь телевізор? Які фільми вам подобаються?

·         Як ви ставитеся до бойовиків? Чим вони вас приваб­люють?

·         Чи вчать ці фільми мужності, відваги, доброти?

Слово вчителя.

Так, бойовики у підлітків, особливо у хлопців, вихову­ють жорстокість, насильство, злобу, ненависть і т. д. Про жорстокість написано чимало. Байдужість і жорстокість — страшні хвороби сучасності, з якими потрібно боротися кожному з нас.   .

Чого ми всі такі жорстокі?  

Ще й злішаємо з коленим днем.

І, загубивши власний спокій,

Спокою іншим не даєм. .

Чого забули милосердя

І заповідь святих небес?

Ой, перед віщим оком смерті

Чим зможем виправдать себе?

                              Душа з начинкою лихою

Втрачає людяне тепло,

Ніяк не стане добротою

 Зло, перемножене на зло.

 Хіба ми будемо багатші,

 Коли розпустим люті дим?

                             Хай краще серце вже заплаче,

                             Ніж в грудях стане кам'яним.

Іду навстріч — тож посміхніться,

І я всміхнуся, мов дитя.

Ні, ще не висохла криниця,

Людська криниця співчуття.

У істини слова не пишні,

Щоб кожен зміг до них дійти,

Бо ж нас усіх створив Всевишній

З живої плоті доброти.

Запитання до учнів.

·         Чим схвилював вас цей вірш?

Слово вчителя.

Справді, щось «надламалось у світі», «якісь зірвані мос­ти», бо черствіють наші душі, ми залишаємось байдужими до чужого болю, забуваємо, що старість обов'язково прийде до кожного з нас. Ви, мабуть, погодитесь із тим, що в наш час, на жаль, дуже мало чуйності. Про це свідчать пере­повнені будинки для перестарілих, численні газетні стат­ті, в яких ідеться про непорозуміння, що виникають між батьками і дітьми.

Запитання до учнів.

·         Яких норм повинні дотримуватись діти по відношенню до своїх батьків?

·         Чи маємо ми право ображатися на батьків?

Хочеться вірити, що ніхто з вас не забуде своїх батьків, особливо тоді, коли до них прийде старість.

Значна частина сьогоднішньої молоді переконана, що досягти щастя в житті можна, навчившись правильно оці­нювати ситуацію і обернувши її на свою користь, а зовсім не завдяки працелюбності, освіченості, наполегливості.

Запитання до учнів.

Чи згодні ви з цією думкою?

Що приносить щастя людині?

Від того, як ми себе поведемо,  залежатиме і наше майбутнє.

Що для вас найважливіше в житті?

Без чого можна обійтися в житті?

Ваша головна проблема на сьогоднішній день?

З ким ви ділитесь своїми проблемами?

Які риси характеру ви найбільше цінуєте в людях?

Заключне слово вчителя.

Кожна людина живе лише один раз. І що б не сталося у кожного з вас у житті, завжди пам'ятайте, що ви лю­дина. Ніколи не звинувачуйте когось у тому, що вас пога­но виховали. Ви самі повинні якомога більше працювати над вдосконаленням своєї особистості. Цей шлях важкий і тернистий, але ви молоді й зможете все подолати. І ось тоді у вашому серці навіки оселяться найсвятіші людсь­кі почуття — любов, доброта, прощення. їх не купині на базарі, в магазині, їх ні в кого не позичиш, але можна навчити себе бути добрими, людяними і милосердними.

Як часто ми зриваємо квітку, не задумуючись над тим, що завдаємо їй болю. Як легко зранити серце одним необе­режним словом, тим самим не залишивши у цьому серці місця для проростання добра. Будьмо добрими і чуйними, лагідними і щедрими, бо саме внутрішня краса прикрашає людину. Відкриймо навстіж своє серце і душу для друзів, близьких і рідних. Життя таке прекрасне, тож поспішайте творити добро на землі.

Бути людиною — не дуже просто,

Бути людиною — геройство в наші дні.

Устати й крикнути з трибуни, із помосту:

О люди, залишайтеся людьми!